Пошук по сайту

Після цікавих пригод і незвичних аномалій у сьогоднішній поїздці довго не прийшлось думати над назвою цього запису, сама напросилась.
Із попередньої поїздки мріяв, цілий тиждень мріяв, катнути велотрасою до Дністра, ось її карта:

 

 

Ще у суботу було ясно що погода зіпсувалася, але я до останнього вірив що все буде добре. Обзвонив знайомих, зі всіх зголосилися поїхати двоє та ще один під питанням. Шкода але пізніше подзвонив Олег і теж відмовився. Домовились здзвонитись вранці і по ситуації вирішити їхати чи ні.

Вагаємось. Зранку без опадів але холоднувато як для літа, трохи вітряно. Подзвонив Стьопі, він вагався. я теж. Подзвонив Славіку, але вже здогадувався на перед що він відмовиться. Знову задзвонив Стьопі, він вагався, але щось мені підказувало що треба їхати. Я подумав що зараз прохолодно, класно, але вітряно, можна ж тепліше одітись. Ми часто катаємось у жарку погоду, вмираємо від нереальної спеки. А тут гарно прохолодно, доща немає, ідеально, ну чому не їхати. Переконав Стьопу, знав що він не відмовиться.
Стьопа був як штик під воротами у домовлений час

Виїжаємо. Кинув у рюкзак дощовик, насос, пляшку води та одягся тепліше. Рухались попри річку бистрицю надвірнянську, оскільки більше нікого не мали підбирати по дорозі. Невдовзі зупинились, бо не сподобалось мені заднє колесо. Підкачую

 

далі під міст

Погода просто чудова, тепер я таки точно зрозумів що не прогадали.
Рухаємось по дамбі. Такий маршрут просто ідеальний, по дорозі немає машин, ніхто не заважає, нема шуму та ямів, краса:

 

Далі через Вовчинці, люблю цей приватний район з красивими особняками:

 

Виїжаємо на міст через бистрицю, та рухаємось до Вовчинецьких гір

 

Вовчинці. Впринципі поки що по дорозі нічого надзвичайного, перший цікавий підйом, видно красиво місто, район пасічна

 

Піднімаємось, красиво, впереді нас чекають вовчинецькі гірки. Шкода що тільки вони не довгі, одна з моїх улюблених трас тут у лісі

 

Виїхали з лісу. І тут нас чекав сюрприз. Дибіли, інакше їх неназвеш, переорали разом з полем велотрасу. Тепер можна сказати що її тут точно немає. Їм той метер від лісу грає дуже важливу роль. Уроди, щоб ви подавилися. Ми їхали і матюкались, а більше йшли по ораному

 

Тільки один достойниий веломаршрут збудувала наша влада і той зпоганили, їзда з перешкодами

 

Далі ще краще, поле з кукурудзою, пробираємось через чагарники. Не хотілось міняти маршруту, до останнього вірили, що може далі буде добре. Потім ми трохи вирішили полем зрізати. По дорозі зустріли такий дивний знак, запамятайте його

 

назвемо його містичне місце 1 і пізніше оцей (містичне місце 2):

 

Справа в тому. що ми якось умудрились два рази проїхати. Містика якась. Виходить блуданули. Але блуданули якось дивно. Таке враження що їхали по колу, що впринципі неможливо. Переглядали карту ще і ще, аналізували. Небуло ніякого логічного смислу, чи маршруту. Невже Бермуцький трикутник. Після цих місць була наступна позначка з маркіровкою BT4, ось ми її сфоткали

 

Доречі, чомусь обстріляна карта. Тобто виходить що містичні фото 1 і 2 були зроблені між BT3 і BT4. Рухаючись між цими точками притримувались лісу зліва та поля справа. Як варіант можливо що ми поїхали іншим шляхом, я припускаю що поле переорали більше, знищили частину велотраси. Ми могли зробити більшу дугу, і потім вище її перетнути. Вправо ми точно неїхали, там село Колодіївка, його виключаю, припускаю що ми блуданули так:

Що неможливо, оскільки зустрівши точку BT4 ми повернули направо, як вона нам показувала. а не на ліво як я подумав. Права сторона блукань виключається там село Колодіївка, ми б його точно побачили. Може нас телепортнули. Потім після цієї BT4 ми проїхали великий кавалок дороги і знову зустріли знайомі містичні точки 1 і 2. А може цей дикий кіт нам підшаманив

 

Ми знову зустріли наші любимі місця

 

та

 

Я думав. що це співпадіння. дежавю, чи ще щось. Я взяв фотоапарат, віднайшов попередні фото, звірив, вони. Стьопу взяла паніка, я сам ніяковів. Як так, я був переконаний що такого бути неможе. Вговорив Стьопу їхати далі, бо він вже переконував повернутись назад.
Міркування. Може вплинуло на ситуацію що маркувань взагалі мало. Це ж треба багато грошей, може міський бюджет міста взагалі збанкрутувати, фарба дуже дорога штука, не кожен може собі позволити таку розкіш. Ге, захотів маркувань буржуй на маршруті, взагалі припух, ну той народ щось так вибагає останнім часом собі, невгодити їм.

Далі ми вирішили не їхати по маршруту, його ж впринципі немає, якщо так розібратись, дорога переорена в багатьох місцях, ось наприклад

 

Ми звернули у ліс, ха, лісом були дуже  класні стежки. А маркування показувало що треба їхати через непробивні джунглі. Дуже нам сподобалась траса у лісі. Потім було куча роздоріжь, ми пробували їхати в сліпу, бо із собою нічого немали. Потім дуже крутий спуск, який ми вже сповзали пішки тримаючи веліки на спинах. І тут обрив, дуже крутий

 

Але ми всеодно зраділи побачили Бистрицю та якесь село. красиво

 

Вирішили орієнтуватися на річку, що було не зовсім правильно. Ми пробивались вже чагарниками, не їхали, мучились та й втрачали час. Зрозумівши що це буде дуже довго, спустилися до річки

 

Рухаємось по березі, зустріли рибалок. певно рибний сьогодні день

 

Запиталися чи до Побережжя далеко. Рибалки зорієнтували нас, кажуть кілометрів 10, а були ми навпроти Сілець, молодці. Провели рекогносцировку. Порадили рибалки перейти річку та рухатись із протилежної сторони, бо там полем є дорога. Дуже молодці, що підсказали, берегом річки ми би довго намучились, а назад у хащі нехотілось. Переходимо річку

 

Далі гарно, хоть запутані серпантином дороги, але можна було розібрати куди їхати. По дорозі зустрічаємо цікаву картину. Я не міг проїхати це мимо. Зупинились, фотографуємо

 

Такої кількості бузьок я ніколи у житті небачив, прикольно. Рухаємось далі, бо вже й так часу згаяли, по дорозі знову маємо халепу

 

Перепливаємо, назад їхати ой як дуже нехотілось. Кілька колхозних руїн і ми в Побережжі. Ура

 

Зупинились біля магазину перекусити, їхали без обіду, голодні. Купили води та снікірсів, кілька хвилин пожували тай у дорогу. Зустрів знайомий магазин, в який заїжали роки три назад, одразу впізнав, біля магазину навіть є паркінг для великів, прикольно.
Були замучені, але вирішили таки довести справу до кінця і доїхати до Дністра, тут недалеко вже. ось він

 

З виконаним обовязком та чистою совістю повертались додому, думав що буде довго, але ми так мчали що через годину були вже біля Шершня. Далі через Підлужжя і на Франківськ.
P.S. У житті немає поганої погоди, є тільки лінь з якою треба постійно боротися. Так ми ризикнули сьогодні, і отримали значно більше за те на що розраховували, навіть дощовика неприйшлось витягувати, а навпаки ми дуже задоволені пригодою, а ви друзяки сидіть дома. Ми за Вас покатаємось. Г-г.
P.S.2. Можна сказати що веломаршруту того що є на карті біля метро немає. Є незрозумілі його уривки. Будемо самі складати маршрути. Кругом Івано-Франківська є куча цікавих місць. Шкода, а маршрут дійсно класно був придуманий. Шкода.
Надіюсь що містики сьогодні ніякої небуло, можливо хтось прояснить ситуацію, а може самі до того дійдемо.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити