Пошук по сайту

Насичена незабутніми пригодами велоподорож до містичного Чорного лісу. Читайте далі про саму цікаву подорож

 

 "Подорожі вчать більше, ніж що б то не було.

Іноді один день, проведений в інших місцях,

дає більше, ніж десять років життя вдома."

Анатоль Франс

Про сам маршрут вичитав на форумі друзів, одразу сподобалось та загорівся бажанням зїздити. Закинуті військові бази в глухій місцевості, добротна бетонка посеред лісу, пускові ракетні шахти, верніше те що від них залишилось, підземні тунелі та ще багато цікавого.

Поїздка розрахована на цілий день, тому запланували старт в 7 ранку. Деякі сімейні та підготовчі моменти зсунули наш старт на годину.

Одразу відчули переваги та недоліки ранкових вилазок. Літній ранок радує своєю прохолодою. На свою голову попхались на пасічнянський міст, машин тьма-тьмуща. Вподальшому потрібно врахувати.

Релакс біля озера в пасічній

Першим нашим пунктом було село Загвіздя. Оскільки на лікьоро-водочний сьогодні нарядів не було представлено, вирушили двоє в піщаний карєр.

Вкінці Загвіздя поворот на право по бетонці. Карєр немаленикий

Невеличка фотосесія в карєрі

По бетонці попри карєр

Карєр з іншої сторони, заїзд

 Виїжаємо на трасу, поворот направо

просто краєвид у зворотній бік на трасі

 По трасі біля двох кілометрів, далі поворот наліво

 Дорога на сміттєзвалище хороша камяниста, вітер дме в нашу сторону, чути неприємний запах сміття

Випадково виїжаємо на сміттєзвалище, картина не із приємних.  Фоткаю втрамбовану гору сміття, чуємо збоку розмову двох чоловіків про нас, що ми мабуть із "грінпіс"

Проблема забруднення повітря CO2 та засмічення є проблемою №1 людства. Нажаль, більшість або не хочуть це розуміти або просто мовчать. Одне радує, що шкода від наших великів для природи мінімальна.

Повертаємось до розвилки де проминули свій поворот

а це власне, сюди і мали повернути:

 тут починається болото, місцями важко проїхати, таке собі крос-кантрі

 Невдовзі поворот на право

 Дорога не ахті, але проїхати можна

 Доїхали до першого перехрестя, ні gps ні карти не мали, вперлися в таку дорогу(правильний шлях):

але оманливо спокусилися повернути вліво, де виглядало комфортніше, це помилковий поворот:

 спочатку було гарно, ми насолоджувалися  поїздкою по чудовому лісі

потім дорога ставала все гірше і гірше, проїхавши десь кілометр потрапили в зарослі, тепер точно зрозуміли що повернули не туди.

 А звідси і висновок. Не все те краще що виглядає спочатку краще. Степанич намагається по збереженій офлайн карті зорінтуватися

Нажаль, карта виявилася недогруженою. А інколи корисно заглядати догори

Повертаємось назад до розвилки та їдемо так як і мали прямо. Дорога із великими калюжами схожими на озера, тяжко обходити, але реально

далі стає трохи краще, менше калюж та краща дорога

Ура, виїжаємо нарешті на бетонку, поворот на ліво

ось така бетонка посеред лісу

у совку грошей не економили, якщо треба робили. Загалом протяжність бетонки десь кілометрів 15. На узбіччі часто зустрічаються спонукаючі таблички

Гарні краєвиди навкруги

доїхали до першої військової бази. Стоїть якийсь дядько із собакою, мабуть сторож. Собачка відчула в собі інстинкт охоронця і одразу накинулась на Стьопу, як грім серед ясного неба. А Степанич теж не ликом шитий, напав на ту бідолагу, почав за нею ганятись по колу на велику та розмахувати ногами. Гарна була картина, посміявся від душі, шкода що не зняв це дійство на відео

Обїжаємо дядька із собачкою справа, натрапляємо на закинуту казарму

 казарма всередині

Вирішили трохи поблукати, познаходили багато напівзруйнованих будівель, нічого цікаво, тільки час згаяли. Виїжаємо на бетонку, і тут ненароком чуть ненаїхав на грубу зміюку, зупиняюся колесом перед її носом. Змія сичить та миттю кидається на колесо, я відскакую назад із ровером, зміюка втікає у ліс. Треба бути обережним. Не встигли відійти від шоку, як чуємо дядьки що різали ліс починають на нас кричати щоб ми не попали під дерево що вони щойно зрізали. Дерево було достатньо делеко від нас, але коли чуєш крик то намагаєшся одразу відійти. "От такий він Чорний ліс детка" - ця фраза стала коронною сьогодні в нас.

Повертаємо на право

 Далі бетонкою кілометрів 15 весь час прямо

 Дорога по бетонці здавалась вічною. Удари при переході між плитами по мякому місцю відчувались щораз сильнішими. По дорозі фоткаємось біля таблички

Вода в нас закінчилась десь по середині нашого маршруту. Ми узяли всього навсього 1,5 літри на двох, а треба мінімум дві бутилки. Як ми могли так проїхати. Мабуть розраховували що у лісі будуть джерела. А шукати не мали часу.

На цьому наші чудеса та пригоди не закінчилися. Їхавши по нескінченній бетонці зустріли дядька що йшов на зустріч. Ще запитав жартома чи у мене не міраж від зневоднення. При наближені побачив що дядько страшно виглядає, або бомж або алкаш, його вигляд нагадував "ходячих мерців".  Він намагався нас зупинити, щоб попросити сигарет чи ще чогось. І звітки йому тут взятися за купу кілометрів від населеного пункту. Не зупиняючись швидко обїжаємо "Ходячого". Потім жартома домальовуємо в уяві, що дядько хотів на нас напасти, придумаємо різні історії, фантазія працює.

По дорозі капличка

 Їдемо далі

 Вкінці бетонки т-образний поворот, повертаємо наліво попри капличку

 Режимна зона

 Повертаємо знову на ліво, перше і друге озеро

 Закинута військова база

 все заросло, розвалюється, дім з вентиляцією

 ще якісь казарми

 всередині котрогось із приміщень

далі ще одне озеро

за озером саме цікавіше, закинута ракетна база. Саме сюди найбільше хотілось потрапити. Пускова шахта

 шкода все затоплено та розвалено. Загалом тут чотири ракетні шахти

Верхню частину шахт, я так розумію, "добрі" люди здали на металолом

ще одна шахта всередині

чотири шахти розташовані за кілька метрів одна від одної квадратом

Збоку командний пункт

 З якого йшов тунель до шахт

в тунелі

 фото у зворотньому напрямку

 У шахті холодно, волого, навіть місцями іній. Вентиляція із шахти

далі йти не наважилися, моторошно

вертаємось із враженнями до розвилки, та повертаємо наліво, прямуємо до села Лесівка. Дорога лісом тут не дуже

але проїхати-проповсти, перестрибнути можна, а ще можна добряче подряпати ноги. Вимучені, брудні та спраглі виїжаємо на поле.

В Лесівці питаємо жінок які пораються на городі як називається село, замість відповіді отримуємо запитання, на прохання дати води сказали що неїхній колодязь і незнають чи нормальна вода. Проїжаємо кілька метрів, просимо дядька дати води, хвалиться своєю криницею вимощеною із каміння, приємний чоловік. Вода смакує краще будь-яких делікатесів на світі. Каже що до Богородчан 14 км.

Дорога до Старих Богородчан просто чудова, практично постійно вниз, якщо зустрічаються невеличкі підйоми то легко долаються. Вирішуємо заїхати на річку помитися, в мене болото аж на голові. Перед Богородчанами зїжаємо з моста на річку. Все тіло гуде від жари, поту та перевтоми. Кидаю велик та миттю прямо в одязі заскакую у річку. Задоволення які я відчув у той момент: я попав в рай.

Від Богородчан до кільця на Бамі заїхали за 35 хв. Не знаю чи то так вода цілюща на нас вплинула, ніби відкрилося друге дихання та бажання доїхати швидко.

Після таких подорожей життя та прості речі у ньому здаються безцінними, вода дороще за будь-яке золото. Враження від побаченого та пережитого неабиякі. Це найцікавіша та насичена подорож. Загалом по маршруту накрутили 77 км. Багато взяв цікавого із цієї поїздки. Шкода що ракетну базу розбирають на металолом, можна її було реставрувати і організувати музей із комерційними різними приколами. Вдалих подорожей.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити